Історія розвитку українського Інтернет та послуг дата центрів

Згадуються махрові "дев'яності" і початок "нульових" років, коли не те що сайт, але навіть адреса електронної пошти або взагалі доступ в Інтернет був екзотикою.
Первинним був доступ до Інтернету. Хто пам'ятає - асортимент був широкий, він починався з модемів розсипом, підключених до персоналки, на яку нагромадили Unix і закінчувався Cisco, також відомими як "підсилювачі Hi-Fi". До цього розвалу підключалися "Юзера" (з наголосом на останню літеру), і різні веселі випадки за їхньою участю розповідали один одному "Адміни" на "Провайдерівках". Гарний час, майбутнє бачилося безхмарним і світлим, як сяйво індикатора UID на модному сервері HP.

Технології поступово змінювалися, і зараз замість радості коннекту на V.34 33.6 Кбод кривишся від ADSL 8 Mbps, віддаючи перевагу 100 Mbps-підключенню в домашній WiFi-рутер, який роздає Інтернет по 802.11n (який давно вже не драфт). Але найкраще підключення по оптиці. І не тільки в офіс, а й в заміський будинок.

На початку описуваних часів багато хто вже здогадувався, що необхідно надавати не тільки доступ до Інтернет, а й додаткові послуги. Тим більше, що вони нічого не коштували в плані витрат, але були затребувані користувачами. До таких сервісів належали електронна пошта і, трохи згодом, web-хостинг і далі colocation. На візитках стало престижно вказувати email, а якщо був власний web-сайт, то це був верх респектабельності фірми.

Тоді все було просто. Зверстати web-сайт у чистому html з використанням фреймсетів була справа тижня. Автоматичних засобів було замало. Сайти реально розроблялись на статичному html із вставленими картинками. Були ще й анімовані gif'и. Як згадаєш зразки дизайну, так здригнешся.

Сайти з'являлися, і люди починали розуміти, що вони потрібні не просто для вказівки на візитівці, а й для збільшення продажів та покращення взаємодій з аудиторією та клієнтами.

Бачачи це, Інтернет-Сервіс-Провайдери змістили трохи акцент з першого слова на друге і почали приділяти все більшу увагу сервісам. Починалося з динамічних сторінок із залученням SSI (Server Side Includes), продовжилося PHP та MySQL (ця зв'язка дуже популярна і зараз).

Все більше і більше клієнтів використовувало хостинг, який зазвичай крутився на простих серверах на web-сервері Apache. Динамічні сторінки генерувалися з бази MySQL, навантаження все зростало і зростало, швидкість сайтів падала, не всі клієнти хотіли миритися з цим. Тепер уже Інтернет-провайдери стали пропонувати не просто web-хостинг, але й оренду серверів, які знаходилися в повному веденні клієнтів і встановлені вони були на колокейшн (colocation) у самого хостинг-провайдера або в дата-центрі. Так клієнт міг сам контролювати свій сайт і бути впевненим, що все буде передбачувано, а не залежати від кількох сотень інших сайтів, адже тепер затримка в обробці безпосередньо впливала на бізнес.

Зі зростанням бізнесу чи розширенням аудиторії доводиться думати про масштабування системи. Якщо раніше вистачало одного сервера на все - і для генерації контенту з бази даних, і для його віддачі, то тепер потрібно виділяти базу даних на окремий сервер (а потім у разі необхідності будувати кластер з реплікацією даних, писати в Master, читати з кількох Slave і т.п.), ставити окремий сервер як front-end, проксірующий сервер для кешування контенту, кілька серверів back-end, що генерують динамічні сторінки. Чим більше трафіку потрібно обробляти, тим більше обладнання та технологій потрібно застосовувати. Але це приємні витрати, оскільки бізнес зростає. Все це обладнання бажано ставити окремо від серверів інших клієнтів (і простіше комутація, і вища безпека). Для цього можна орендувати окрему серверну шафу 42U в дата-центрі.

Мда. 10 років тому RAID-масив з дисків 4.7 GB на 100 GB займав окрему шафу. Тепер у звичайний ноутбук бюджетно ставиться диск на 1 TB. Технології розвиваються, стають все цікавішими. І сервіс-провайдинг максимально намагається задовольнити потреби клієнтів. Це є закономірний процес. І це чудово.